Щодо предмету касаційної скарги та підстав для скасування ухвали Київського апеляційного суду від 04.10.2024 р. та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції: 26 квітня 2024 року Шевченківським районним судом м. Києва без виклику потерпілого постановлено ухвалу про закриття кримінального провадження № 12013110100002565 за ч. 4 ст. 190 КК України (в редакції до 11.08.2023), на підставі п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК України. Крім того, що розгляд клопотання прокурора про закриття кримінального провадження відбувся без участі потерпілого, оскільки він не був належним чином повідомлений судом про дату і час судового засідання, Шевченківський районний суд м. Києва після постановлення ухвали про закриття кримінального провадження від 26.04.2024 р. не повідомив потерпілого про прийняте рішення та не надіслав йому його копії. Про існування рішення суду про закриття кримінального провадження потерпілому стало відомо з листа, надісланого йому заступником керівника Шевченківської окрежної прокуратури м. Києва, в якому було зазначено наступне: “За наслідком здійснення досудового розслідування 26.04.2024 р. слідчим суддею Шевченківського районного суду м. Києва прийнято рішення про закриття кримінального провадження № 12013110100002565 від 13.02.2013 р. на підставі п. 3-1 ч. 1, п. 1-1 ч. 2 ст. 284 КПК України”. Копію судового рішення про закриття кримінального провадження від 26.04.2024 р. потерпілий отримав 19.08.2024 р. після того, як подав 19.08.2024 р. повторну заяву про отримання копії ухвали Шевченківського районного суду м. Києва про закриття кримінального провадження від 26.04.2024 р. через канцелярію Шевченківського районного суду м. Києва. Отже, 19 серпня 2024 р. потерпілий отримав копію ухвали Шевченківського районного суду м. Києва про закриття кримінального провадження від 26.04.2024 р. 26 серпня 2024 р. потерпілим надіслана апеляційна скарга на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва про закриття кримінального провадження від 26.04.2024 р. через відділення №115 Нової пошти у м. Києві з кур’єрською доставкою до Шевченківського районного суду м. Києва. З урахуванням процесуальних строків, встановлених для оскарження такої категорії судових рішень, останнім днем подачі апеляційної скарги було 26 серпня 2024 року Адже відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 395 КПК України якщо ухвалу суду або слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, або якщо вирок було ухвалено без виклику особи, яка його оскаржує, в порядку, передбаченому статтею 382 цього Кодексу, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення. Згідно з нормами ч.ч. 5, 7 ст. 115 КПК України при обчисленні строків днями та місяцями не береться до уваги той день, від якого починається строк, за винятком строків тримання під вартою, проведення стаціонарної психіатричної експертизи, до яких зараховується неробочий час та які обчислюються з моменту фактичного затримання, взяття під варту чи поміщення до відповідного медичного закладу. Якщо закінчення строку, який обчислюється днями або місяцями, припадає на неробочий день, останнім днем цього строку вважається наступний за ним робочий день, за винятком обчислення строків тримання під вартою та перебування в медичному закладі під час проведення стаціонарної психіатричної експертизи. Враховуючи те, що копію ухвали Шевченківського районного суду м. Києва про закриття кримінального провадження від 26.04.2024 р. потерпілий отримав 19.08.2024 р., ним дотримані строки на апеляційне оскарження. Відтак, Київський апеляційний суд, зазначаючи у своїй ухвалі про повернення апеляційної скарги, що відповідно до вимог ч. 3 ст. 395 КПК України строк на апеляційне оскарження має обчислюватись з дня отримання копії оскаржуваної ухвали суду, тобто з 19.08.
2024 року, при цьому одночасно стверджує, що строк на апеляційне оскарження було потерпілим пропущено, тому потерпілому потрібно було ставити питання про його поновлення, допустив суперечностей та неправильне розуміння і визначення початку перебігу строку на апеляційне провадження та моменту його закінчення у моєму випадку. ⇒ Щодо визначення початку перебігу строку на апеляційне оскарження Пунктом 4 ч. 3 ст. 399 КПК України передбачено, що апеляційна скарга повертається, якщо її подано після закінчення строку апеляційного оскарження, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або суд апеляційної інстанції за заявою особи не знайде підстав для його поновлення. За загальним правилом строк, передбачений п. 2 ч. 2 ст. 395 КПК України, обчислюється з моменту оголошення судового рішення. Винятком із цього правила є випадок, передбачений абз. 2 ч. 3 ст. 395 КПК України: якщо ухвалу суду було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення. Таким чином, при вирішенні питання, чи дотрималася особа, яка подала апеляційну скаргу, передбаченого ст. 395 КПК України строку на апеляційне оскарження, слід чітко встановити початок перебігу вказаного строку та його закінчення. Процедура визначення строків для подання скарги має на меті забезпечити належне відправлення правосуддя і дотримання принципу правової визначеності. Суворе дотримання строків у кримінальному процесі неможливе без чіткого знання правил їх обчислення. Для правильного обчислення строку важливого значення набувають приписи правових норм, які стосуються визначення початкового моменту перебігу строку, обставин, що впливають на його перебіг, і встановлення моменту його закінчення. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 26.04.2024 р. постановлено без виклику особи, яка її оскаржує. Тобто у даному випадку початок строку на апеляційне оскарження обчислюється відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 395 КПК України з дня отримання особою копії судового рішення, яке вона оскаржує. Правова позиція щодо обчислення вказаного вище строку лише з моменту отримання копії судового рішення, незалежно від того з яких джерел вона попередньо була обізнана про постановлене рішення та його мотиви, викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 4 листопада 2019 року (справа N 760/12179/16-к, провадження N 51-9550 кмо 18), постановах колегії суддів як Першої судової палати Касаційного кримінального суду (постанова від 03 квітня 2018 року (провадження N 51-2336км18), постанова від 16 травня 2019 року (провадження N 51-4552км18), так і Другої судової палати Касаційного кримінального суду (постанова від 15 березня 2018 року (провадження N 51-2109км18), постанова від 10 квітня 2019 року (провадження N 51-8933км18). З урахуванням викладеного, строк на апеляційне оскарження не був потерпілим пропущений, а тому він у своїй апеляційній скарзі не ставив питання про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 26.04.2024 р. Відтак, з урахуванням викладеного, строк на апеляційне оскарження не був пропущений, а тому суд апеляційної інстанції дійшов необгрунтованого висновку про те, що строк на апеляційне оскарження потерпілим пропущений та про те, що в його апеляційній скарзі потрібно було ставити питання про його поновлення та відповідно ухвалив незаконне рішення про необхідність повернення його апеляційної скарги на підставі п. 4 ч. 3 ст. 399 КПК України. Таким чином, суд апеляційної інстанції допустив порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є істотним, адже це перешкодило ухваленню законного та обґрунтованого судового рішення, що відповідно до вимог п. 1 ч. 1ст. 438 КПК України є підставою для його скасування і призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції. Щодо істотного порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону Перелік істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не вичерпується ч. 2 ст.
412 КПК України. Основоположне мірило істотності порушень кримінальної процесуальної форми знаходить своє вираження безпосередньо у нормі ч. 1 ст. 412 КПК України – такі порушення перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. За правилами ч. 1 ст. 438 КПК України підставою для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. До істотних порушень вимог кримінального процесуального закону відносяться невиконання або дія всупереч приписам кримінального процесуального законодавства України, які закріплюють гарантії прав, свобод і законних інтересів учасників кримінального провадження, установлюють підстави, умови, послідовність і строки проведення процесуальних дій, їх фіксацію, а також недотримання положень кримінального процесуального законодавства України, що визначають підстави, режим прийняття, оформлення, проголошення та звернення до виконання процесуальних рішень, якщо такі діяння перешкодили чи могли перешкодити ухвалити законне, обґрунтоване та справедливе судове рішення. Згідно зі ст. 2 КПК України одним із завдань кримінального провадження визначено захист особи від кримінальних правопорушень. До таких осіб належить потерпілий. На виконання цього завдання держава забезпечує потерпілому право на доступ до правосуддя, оскарження судового рішеннята реалізацію права на відшкодування шкоди завданої кримінальним правопорушенням. Здійснення судового провадження за відсутності потерпілого, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання, та неповідомлення потерпілого про прийняте судове рішення, як свідчить позиція Європейського суд з прав людини у багатьох справах, є порушенням засади гласності та права на доступ до правосуддя, гарантованого ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яке включає наступні елементи: 1) право особи звернутися до суду; 2) право під час розгляду справи судом заявляти різного роду клопотання; 3) право на остаточне судове рішення; 4) право на оскарження судового рішення; 5) право на виконання судового рішення, ухваленого на користь особи. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких юридичних та нелегітимних перешкод з боку держави (рішення ЄСПЛ у справах «Беллет проти Франції» від 4 грудня 1995 року, заява № 333-Б, п. 36, “Брумареску проти Румунії” від 28.10.1999 р., заява № 28342/95, п. 61 , “Горнсбі проти Греції” від 19.03.1997 р., заява №183571/91, п. 40. Розуміючи те, що повідомлення потерпілого про прийняте судове рішення є важливим засобом захисту права потерпілого на доступ до суду апеляційної інстанції та права на оскарження судового рішення, законодавець і закріпив наступне положення у КПК України: якщо ухвалу суду або слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, або якщо вирок було ухвалено без виклику особи, яка його оскаржує, в порядку, передбаченому статтею 382 цього Кодексу, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення (абз. 2 ч. 3 ст. 395 КПК). Неправильне визначення судом апеляційної інстанції початку перебігу строку на апеляційне оскарження та моменту його закінчення позбавило потерпілого можливості реалізувати свої процесуальні права та донести свою правову позицію до суду, що є порушенням права на доступ до правосуддя, права оскарження судового рішення та права на ефективний засіб правового захисту, гарантованих ч. 1 ст. 6, ст. 13 КЗПЛ, та є безумовною підставою для скасування судового рішення, ухваленого за результатами судового розгляду.
